Все документы темы | ||
|
Сім десятиліть тому СРСР вступив у війну як головний "поплічник гітлеризму"А.Палий Коли нині російське керівництво кидає гнівні звинувачення в «поплічників гітлеризму», йому слід було б спочатку вийняти колоду з власного ока. Можна було б почати з того, що через дивізію СС «Галичина», яка справді створювалася як колабораціоністське військове формування, пройшло заледве 22 тисячі укра§ нців. У той же час через колабораціоністські формування одних лише російських «власовців» пройшло від 0,5 до 0,8 мільйонів росіян, а § хній склад на кінець війни перевищував 120 тисяч осіб. Це мало місце при тому, що вся територія Укра§ ни цілком була окупованою фашистами, у той час як лише невелика західна частина Росі§ зазнала окупаці§. Ще більш показовий так званий «пакт Молотова-Ріббентропа» — факт не приватно-індивідуального, а державного колабораціонізму СРСР з фашистською Німеччиною. Протягом десятиліть на уроках історі§ в СРСР війна починалася 22 червня 1941. Хоча реально СРСР вступив у війну як союзник фашистсько§ Німеччини 17 вересня 1939. Москва допомагала Німеччині у відновленні та навчанні німецьких збройних сил, постачала сировину для виробництва озброєнь. В СРСР навчалися тисячі німецьких військових. І Німеччина, і СРСР були зацікавлені в початку велико§ війни в Європі.Радянське керівництво вважало, що суперечності між Німеччиною та державами, які перемогли §§ в Першій світовій війні, дадуть змогу СРСР загарбати максимальну кількість територій. Мета фашистсько§ Німеччини полягала в завоюванні «життєвого простору» для німців. 19 серпня 1939 Сталін скликав Політбюро ЦК ВКП(б), де заявив, що в мирний час «успішний комуністичний рух у Європі неможливий». 23 серпня 1939 німецький і радянський міністри закордонних справ Ріббентроп і Молотов підписали німецько-радянську угоду про ненапад і додатковий секретний протокол до нього, відомий як «Пакт Молотова-Ріббентропа». Цей протокол визначив зони впливу двох держав у Східній Європі в разі «територіальних і політичних змін», тобто в умовах сплановано§ обома державами війни. Німеччина відмовлялася від будь-якого впливу на Фінляндію і Балтійські держави (Латвію й Естонію), а східні територі§ Польщі, тобто Західна Укра§ на і Західна Білорусь мали відійти до Радянського Союзу. Решта територій у Східній Європі відходили під вплив фашистсько§ Німеччини. По суті, цей пакт між двома тоталітарними режимами зробив можливою Другу світову війну та низку супутніх агресій з боку СРСР і Німеччини проти низки кра§ н. 1 вересня 1939 Німеччина напала на Польщу, наступного дня після того, як одночасно Верховна Рада СРСР і Рейхстаг Німеччини ратифікували Договір про ненапад між Німеччиною і СРСР. Ні в сучасників, ні в більшості істориків зв‘язок цих подій не викликав сумнівів. 17 вересня 1939, порушивши радянсько-польський договір про ненапад, радянська армія вдерлася на територію Польщі. Відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа німецька армія залишила територію Західно§ Укра§ ни. Того ж дня у Брест-Литовському (нині Брест у Білорусі) на честь успішно§ перемоги над Польщею відбувся спільний парад радянських і німецько-фашистських військ. Тим часом в СРСР пропаганда на все горло співала частушки: «Заиграй баян-гармошка, Наш походный инструмент, Пропоем с тобой немножко Про теперешний момент. Панской Польши нету больше, Старой ведьмы больше нет...» Поділивши Польщу, СРСР і Німеччина 28 вересня 1939 підписали вже Договір про дружбу і кордони. На засідання Верховно§ Ради СРСР 1 листопада того ж року радянський міністр закордонних справ Молотов заявив буквально наступне: «В последнее время правящие круги Англии и Франции пытаются изобразить себя в качестве борцов за демократические права народов против гитлеризма, причем английское правительство объявило, что будто бы для него целью войны является ни больше, ни меньше, как уничтожение гитлеризма... Идеологию нельзя уничтожить силой, нельзя покончить с нею войной. Поэтому не только бессмысленно, но и преступно вести такую войну за уничтожение гитлеризма, прикрываясь фальшивым флагом борьбы за демократию». Сталін прагнув використати союз із Німеччиною, щоб повернути під контроль Кремля всі землі, які колись входили до складу Російсько§ імпері§. 26 листопада 1939 радянське командування інсценувало напад Фінлянді§ на СРСР. Радянський уряд звернувся до уряду Фінлянді§ з нотою, яка повідомляла, що внаслідок артилерійського обстрілу, вчиненого з територі§ Фінлянді§ (так званий Майнільський інцидент), загинуло четверо та було поранено дев`ятеро радянських військовослужбовців. Натомість уряд Фінлянді§ стверджував, що обстріл радянських позицій вівся з радянсько§ територі§. Фінляндія запропонувала створити міжурядову слідчу комісію, яка мала б розслідувати цей інцидент. Радянська сторона відмовилася, і вже 30 листопада, без оголошення війни, СРСР напав на Фінляндію. Численні жертви серед цивільного населення Фінлянді§ внаслідок радянських бомбардувань стали причиною виключення СРСР із Ліги Націй. Тим часом радянська преса повідомляла, що жертв серед цивільного населення Фінлянді§ немає. СРСР створив на загарбаній територі§ Фінлянді§ маріонетковий уряд. Проте запеклий опір фінів, § хній масовий геро§ зм в обороні своє§ кра§ ни й значні втрати радянських військ змусили радянське керівництво припинити наступ. У передчутті велико§ війни в Європі Москва змушена була змиритися з незалежністю Фінлянді§, хоча СРСР загарбав значну частину східних територій кра§ ни. На підставі радянських невдач у Фінлянді§, Гітлер і німецькі генерали припустили, що у Радянського Союзу неефективне керівництво, тактика й озброєння, і він не виявиться гідним супротивником для німецько§ військово§ машини. Тим часом, діючи на виконання таємного протоколу з фашистською Німеччиною, радянський уряд змусив Румунію віддати СРСР укра§ нські землі у Бесарабі§ та Північній Буковині, захоплені Румунією в 1918. У червні 1940, діючи за радянсько-фашистською угодою, війська СРСР вдерлися в Латвію, Литву й Естонію. Спочатку ці кра§ ни були змушені дозволити базування радянських військових баз на сво§ й територі§, а згодом радянська окупаційна влада надіслала § м підкріплення й оголосила про «приєднання» Балтійських держав до СРСР. Радянсько-фашистський союз мав вкрай згубне значення для укра§ нського народу та інших народів СРСР, оскільки початок війни в Європі наблизив напад фашистсько§ Німеччини на СРСР. Завдяки радянсько-фашистському пакту, Німеччина підготувала плацдарм для нападу на СРСР. Радянський уряд сподівався, що війна з Німеччиною почнеться не раніше 1942 й не довіряв повідомленням розвідки про запланований блискавичний напад німецьких військ. Слід відзначити, що навіть після Голодомору та втрат Укра§ ни у Другій світовій війні керівництво СРСР продовжувало відчувати загрозу, що виходила від Укра§ ни. Радянські владні кола вирішили виселити всіх укра§ нців з Укра§ ни. Ця ідея була реалізована в наказі народного комісара внутрішніх справ СРСР Бері§ та заступника народного комісара оборони СРСР Жукова від 22 червня 1944 про виселення всіх укра§ нців до Сибіру. Виконання цього наказу було зупинено невдовзі після початку перших дій з виселення. Про те, що всіх укра§ нців збиралися виселити з Укра§ ни, на ХХ з?§ зді КПРС у 1956 зізнався генеральний секретар КПРС Хрущов: «Так, уже в конце 1943 года, когда на фронтах Великой Отечественной войны определился прочный перелом в ходе войны в пользу Советского Союза, принято было и осуществлено решение о выселении с занимаемой территории всех карачаевцев. В этот же период, в конце декабря 1943 года, точно такая же участь постигла все население Калмыцкой автономной республики. В марте 1944 года выселены были со своих родных мест все чеченцы и ингуши, а Чечено-Ингушская автономная республика ликвидирована. В апреле 1944 года с территории Кабардино-Балкарской автономной республики выселены были в отдаленные места все балкарцы, а сама республика переименована в Кабардинскую автономную республику. Украинцы избежали этой участи потому, что их слишком много и некуда было выслать. А то он бы и их выселил». У сво§ х спогадах низка радянських генералів, що готували та проводили виселення укра§ нців, зізналися в існуванні такого наказу та сво§ й готовності його виконати. Згідно зі спогадами американського державного секретаря Стеттініуса, під час переговорів у Ялті у 1945 Сталін скаржився на «ненадійне» становище в Укра§ ні та жалкував, що не ухвалив рішення про виселення укра§ нців до Сибіру. Водночас більше мільйона укра§ нців таки було депортовано з Укра§ ни протягом 1944-1949 років. Ймовірно, масова присутність укра§ нців на фронтах та небажання підірвати боєздатність Радянсько§ армі§ зумовили скасування того наказу. Практика СРСР у національному питанні була такою ж геноцидною, як і фашистсько§ Німеччини. Хоча, вона й виявилася суттєво хитрішою, оскільки прикривалася риторикою «інтернаціоналізму» і «дружби народів». Німецькі документи свідчать, що німецький уряд розглядав укра§ нських повстанців як сво§ х ворогів — силу, що перешкоджала встановленню міцно§ німецько§ влади на значних територіях Укра§ ни. Водночас, справді, на початковому етапі війни кількадесят офіцерів, які згодом влилися в УПА, проходили воєнну підготовку за допомогою Німеччини. Але ще більше офіцерів УПА вийшли з польсько§ і радянсько§ армій, що є природним для будь-яко§ повстансько§ армі§. Зрештою чимало ізра§ льських генералів свого часу вчилися в СРСР, і від того не стали комуністами чи антисемітами. Тисячі укра§ нських повстанців, в тому числі й рідних братів Степана Бандери Василя та Олексу, Олену Телігу, Олега Ольжича було вбито у фашистських концтаборах, Бабиному Яру тощо. Саме через це в матеріалах Нюрнберзького процесу УПА ніяк не згадана поряд з колаборантськими формуваннями, що діяли в Європі. Тому звинувачення укра§ нських повстанців у колабораціонізму з Німеччиною — це ще й спроба позбавити укра§ нський народ Велико§ перемоги. Між тим, позиці§ фашизму підривали не лише 7 мільйонів бійців-укра§ нців Червоно§ армі§, але й півмільйона укра§ нців, що пройшли через лави укра§ нських повстанців. Водночас, після 22 червня 1941 року радянська армія, чималу частину яко§ становили укра§ нці, геро§ чно протистояла нацизму, який намагався знищити цілі народи. Внесок Радянсько§ армі§ в перемогу є найбільшим у порівнянні із усіма союзниками. Саме Радянська армія відтягла на себе й перемолола більшість сухопутних сил Німеччини. Усе це ми теж маємо пам?ятати. Водночас, без участі 7 мільйонів укра§ нців у Другій Світовій війні перемога СРСР навряд чи могла б відбутися. В історі§ радянсько-німецько§ війни були періоди, коли долю перемоги вирішували кількадесят тисяч бійців. Загалом унаслідок Друго§ світово§ війни загинуло понад 7 мільйонів мешканців Укра§ ни. Близько половини укра§ нських втрат у війні становило цивільне населення. Укра§ на, яка не мала жодного відношення до початку війни, зазнала втрат більше, ніж за час війни окремо втратили Росія і Німеччина. Відповідальність за ці колосальні втрати укра§ нського народу несли не лише Німеччина, але й СРСР. Спровокувавши своєю політикою Другу світову війну, керівництво СРСР не змогло захистити територію Укра§ ни від німецько§ окупаці§, що коштувало мільйонів людських життів. Нам невідомо, чи відбулася б світова війна, чи ні, і коли, якби не було радянсько-фашистського союзу. Фактом є лише те, що відбувся цей союз, і через тиждень почалася війна. Укра§ нські повстанці відчайдушно протистояли одній з наймогутніших кра§ н світу утричі довше, ніж тривала Друга Світова війна, практично без будь-яко§ зовнішньо§ підтримки. Це відбувалося в той час, коли боролася лише частина укра§ нців, а інші народи СРСР і Європи, починаючи від східних німців і закінчуючи чехами й угорцями, аж до початку лібералізаці§ в СРСР у середині 1950-тих роківне наважувалися на найменший опір. Завдяки діям УПА укра§ нський народ виявив силу духу та волю до свободи. Ця «поза системність» укра§ нських повстанців, відчайдушність § хнього опору імпері§ на пікові §§ могутності, в той час як на це майже ніхто більше не наважувався, значною мірою зумовлює нинішні інформаційні атаки на УПА. Укра§ нським повстанцям в надзвичайно складних умовах протистояння з багатократно сильнішим ворогом вдалося сформувати боєздатну структуру, яка протрималася десятиліття. Причому §§ дух пережив ту імперію, проти яко§ боровся. Ані СРСР, ані фашистській Німеччині не потрібна була незалежна Укра§ на. Їм були потрібні укра§ нські землі, «звільнені» від укра§ нського народу. Треба додати, що ці держави мали схожі наміри не лише щодо Укра§ ни, якщо, звичайно, це якось може втішити укра§ нців. Воспроизводится по: http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=206236&mainlang=ukrТеги: Пакт Молотова - Риббентропа, Публикации в СМИ (журналы, газеты) |